Вірші проти війни

 

     Ці вірші написали звичайні люди. Вони живуть у різних місцях нашої країни, пишуть на різних мовах, але всі вони - українці.

 

Круг история крутит жестоко

и как много веков назад,

снова с севера и с востока

на мой город ползет орда.

 

Пусть другие бегут на запад

но отсюда я не уйду,

а поставлю ежи на лапах

чтобы остановить орду.

 

Поделюсь я последним хлебом

с тем, кто рядом стоит со мной.

Под моим, под весенним небом

танки станут просто рудой.

 

Как горит их металл я видел,

в этом огненном вихре стихий.

Мою землю пеплом насытить

их отправил верховный муфтий.

 

Он отправил их грабить и резать

оборвав наших жизней нить,

сломав дух и дома железом

и с Империей соединить.

 

Вороват и хитер ордынец,

их хваленная сила - блеф

а "военная операция"

просто станет закатом эРэФ.

              М. Тютюнник, 06.03.2022

 

 Добрий вечір, я з України,

Із тієї, друзі, країни,

Де ще вчора ми горя не знали,

Говорили, сміялись, кохали,

Укладали малечу до ліжка,

Приміряли плаття й босоніжки,

Бо вже скоро весна, а там літо,

Море, сонце, гори і квіти.

Ось-ось з вирію ждали лелеку,

В мріях так забігали далеко.

Дітям на ніч казку читали,

ЗНО й випускного чекали …

 

Добрий вечір, я з України,

Із тієї, що ворог в руїни

Перетворює місто за містом,

Наче там, на росії, їм тісно.

 Із тієї, в метро де малеча

Тулить голову мамі на плечі,

Щоб під вибухи якось заснути,

Щоб тих вибухів тільки не чути.

Із тієї, в лікарню, де діти,

Стали бомби із неба летіти.

Із тієї, де скоро лелеки,

Із країн повернувшись далеких

Не побачать гнізда на хатині,

Бо нема ні гнізда, ні хатини,

Із тієї, де плаче дитина

Бо сирена гуде щохвилини,

Із тієї, в руїнах де школа

У осколках ракети довкола …

 

 Добрий вечір, я з України,

Із тієї, де рвуть джавеліни,

Із тієї, ворожі де танки

Палахтять у вогні на світанку,

Із тієї, де діти за матір,

Із тієї, де брат йде за брата,

Із тієї, де батько за сина

І за щастя своєї родини,

Із тієї, де йдуть воювати

Бо не можна усе це віддати!

Із тієї, вдягають де берці,

Із тієї, де з вірою в серці

Захищають своє, таке рідне,

Щоб було воно славне і гідне!

Із тієї де вишня розквітне

Із тієї, де знов буде літо…

Із тієї, що встане з руїни!

Добрий вечір, я з України…

               Л. Маркова, 8.03.2022

 

              Дитяча небесна сотня

Площа Ринок сьогодні не мекка туриста...

Ти там сміх не почуєш, не побачиш баристу,

Не вдихатимеш ти аромат шоколаду.

Щось у людях зломалося, вийшло із ладу...

Навіть пошепки хочеться тут говорити

І поволі пройтися, ніде не спішити.

Помолитись за душі малих янголяток...

Не пригорне їх мама, не втішить їх татко...

Не прийдуть більш в садочок, не сядуть за парту,

На хмаринках пухкеньких несуть свою варту...

Де знайти такий пластир, щоб заклеїти рани,

У розбитих серцях... Ні! Ніде не дістанеш...

                                Ю. Ілінська-Драган, 19.03.2022

 

Всесвітній день поезії

 

Поезія – душі перлина

Поезія – це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія – це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!
Ігор Федчишин

Навесні повітря наповнене віршами, почуттями й передчуттям чогось неймовірного. Недарма саме навесні - 21 березня світ відзначає День поезії. Традиція святкування Дня поезії була започаткована у 1999 році. Тодішній генеральний директор ЮНЕСКО, японець Коїтіро Мацуура, зазначив: «Поезія — це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія — головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку». Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

Пропонуємо вам декілька віршів про поезію від улюблених майстрів слова.

                              Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

 

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

 

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

                                                                                       Ліна Костенко

                            

                            Поету, кажуть, треба знати мову

Та ще й уміти вправно римувать.

Натхнення і талант — і все готово,

Слова самі піснями забринять.

То правда все, але не в тому сила,

Мені здається, що не тим вірші

У дні тяжкі серця наші палили,

Любов і зненависть будили у душі.

Бо не запалить серце точна рима,

Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч.

Ні, інша сила, буйна, незборима,

Вогнем і пристрастю напоює ту річ.

Ні, інша сила так цілющо діє,

Словам велику надає вагу,

Бо з нею світ цвіте і мелодіє

І світло б’є крізь морок і пургу.

Без неї рими, точні й милозвучні,

Не варті навіть драного гроша –

Слова звучать примусить сильно й гучно

Лише одна поетова душа.

                                                   Василь Симоненко

  

Твоє життя минуло й знебуло.

І гусне крик. Довліє злоба дневі.

І спроневіра спалює чоло,

і дивен див біжить поверхи древа,

і ніч біжить — поверхи давніх днів,

і тінь лягла на заволоку часу.

Поезіє, красо моя, окрасо,

я перед тебе чи до тебе жив?

                                                Василь Стус

    Ще Пушкін висміяв альбоми,

Хоч залюбки писав у них,
Тож світлій пам’яті його ми
Присвятимо “небрежный стих”.

Своїм праправнукам далеким
Лишив він заповіт оцей:
“Быть можно дельным человеком
И думать о красе ногтей”.

А я додам: любити можна
Поезію в добу ракет,
Бо дивна річ: людина кожна
Якоюсь мірою поет.

Живе поезія у мові,
Якої мати вчила нас,
У гніві, в усмішці, в любові,
В красі звичайній, без прикрас.

Вона — не тільки мрії срібні,
А й праця, й радощі зусиль,
Вона потрібна, як потрібні
Вода й повітря, хліб і сіль.

                                               Максим Рильський 

            Ви думали — поет

            ні за холодну воду.

            Сидить собі поет,

            пописує «стишка»...

            Поети — це біографи народу,

            а в нього біографія тяжка.

                                             Ліна Костенко