Всесвітній день поезії

 

Поезія – душі перлина

Поезія – це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія – це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!
Ігор Федчишин

Навесні повітря наповнене віршами, почуттями й передчуттям чогось неймовірного. Недарма саме навесні - 21 березня світ відзначає День поезії. Традиція святкування Дня поезії була започаткована у 1999 році. Тодішній генеральний директор ЮНЕСКО, японець Коїтіро Мацуура, зазначив: «Поезія — це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія — головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку». Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

Пропонуємо вам декілька віршів про поезію від улюблених майстрів слова.

                              Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

 

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

 

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

                                                                                       Ліна Костенко

                            

                            Поету, кажуть, треба знати мову

Та ще й уміти вправно римувать.

Натхнення і талант — і все готово,

Слова самі піснями забринять.

То правда все, але не в тому сила,

Мені здається, що не тим вірші

У дні тяжкі серця наші палили,

Любов і зненависть будили у душі.

Бо не запалить серце точна рима,

Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч.

Ні, інша сила, буйна, незборима,

Вогнем і пристрастю напоює ту річ.

Ні, інша сила так цілющо діє,

Словам велику надає вагу,

Бо з нею світ цвіте і мелодіє

І світло б’є крізь морок і пургу.

Без неї рими, точні й милозвучні,

Не варті навіть драного гроша –

Слова звучать примусить сильно й гучно

Лише одна поетова душа.

                                                   Василь Симоненко

  

Твоє життя минуло й знебуло.

І гусне крик. Довліє злоба дневі.

І спроневіра спалює чоло,

і дивен див біжить поверхи древа,

і ніч біжить — поверхи давніх днів,

і тінь лягла на заволоку часу.

Поезіє, красо моя, окрасо,

я перед тебе чи до тебе жив?

                                                Василь Стус

    Ще Пушкін висміяв альбоми,

Хоч залюбки писав у них,
Тож світлій пам’яті його ми
Присвятимо “небрежный стих”.

Своїм праправнукам далеким
Лишив він заповіт оцей:
“Быть можно дельным человеком
И думать о красе ногтей”.

А я додам: любити можна
Поезію в добу ракет,
Бо дивна річ: людина кожна
Якоюсь мірою поет.

Живе поезія у мові,
Якої мати вчила нас,
У гніві, в усмішці, в любові,
В красі звичайній, без прикрас.

Вона — не тільки мрії срібні,
А й праця, й радощі зусиль,
Вона потрібна, як потрібні
Вода й повітря, хліб і сіль.

                                               Максим Рильський 

            Ви думали — поет

            ні за холодну воду.

            Сидить собі поет,

            пописує «стишка»...

            Поети — це біографи народу,

            а в нього біографія тяжка.

                                             Ліна Костенко