Прилетів журавель – а гнізда вже
нема,
І бабусі нема, і хатина – руїна,
І весна витирає сльозу крадькома,
І якась не така, як завжди,
Україна.
Причитання сирен, на пожарищах
дим,
Вогневиця снарядів, біда
безупинна…
І притих журавель на подвір’ї
старім,
Зажурився: «Чи ти це, моя
Україно?!
Може, краще тікати мені звідсіля
І за море вернутись, допоки не
згинув?
Тільки ж як утечеш: превелика
земля,
А Вкраїна – одна! Лиш одна
Україна!».
Раптом з неба – ячання нового
ключа!
Журавель усміхнувсь молодій
журавлині
І гніздо на калині мостити почав,
І сказав: «Я не кину тебе,
Україно!».
В. Головецький
Немає коментарів:
Дописати коментар